Буває так, що між людьми є симпатія, потяг, освітній рівень також співпадає. Навіть спільні уподобання знаходяться. Але стосунки – не розвиваються. Дистанція не зменшується. Спілкування зависає на предконтакті.
Психотерапія розглядає таке явище як ключовий конфлікт у парі. Певні здібності людей, які роблять їх малосумісними. В статті говоритиму про те, що це за здібності та чи можливі у таких парах повноцінні стосунки.
Що стоїть на заваді? Як правило, різниця в готовності до близькості і різниця в межах:
- Різна готовність до близькості: один прагне більшої відкритості, визначеності й емоційного контакту, а інший потребує більше дистанції, часу чи боїться втратити свободу.
- Різні межі: у кожної людини своє уявлення про те, що є прийнятним: частота спілкування, рівень залученості, відповідальність, темп розвитку стосунків.
- Різні потреби та очікування: один хоче партнерства, інший – легкого зв’язку без зобов’язань.
- Нездатність відкрито говорити про свої бажання і страхи: люди починають здогадуватися, інтерпретувати сигнали і часто віддаляються.
Можна сказати так:
Стосунки ускладнюються не тому, що люди різні, а тому, що їх готовність до близькості та межі не знаходять спільного ритму. Навіть при взаємному потязі може не створюватись близькість. І це не означає, що хтось поганий. Це означає, що дві людини по-різному можуть бути в стосунках.
Історія з консультації психолога: клієнтка описує – після короткого спілкування знайомий пропонує перейти до інтимних зустрічей. Він наголошує, що він вже познайомився, а ще й зайнятий і не має часу на розмови, оскільки багато працює. Клієнтка не готова до швидкого переходу в інтимні стосунки, хоча чоловік подобається. Вона пропонує зустріч без інтиму, бо ще не відчуває безпеки, цінності, їй потрібно більше часу на зближення. Зокрема, більше ясності, що між ними. Коли дівчина починає прояснювати, виникає напруження та збільшується дистанція з його боку.
Запит на психологічній консультації: чи можливо з цим щось зробити, щоб налагодити контакт?
Теоретично – так. Практично – лише якщо обоє бачать конфлікт і хочуть його вирішувати. Бо це не проблема комунікації, де можна краще пояснити свої почуття чи свою позицію, логічно обгрунтувати її. Це конфлікт, коли є різниця в готовності до зближення, потребах і межах.
І такі конфлікти можна вирішити, якщо обоє можуть сказати:
- «Я хочу дізнатися, що тобі потрібно».
- «Я знаю, що потрібно мені».
- «Давай шукати варіант, у якому ніхто не втратить себе».
Якщо це пошук компромісу, то він не має виглядати так, що одна людина постійно чекає більшої емоційної включенності та визначеності, а інша страждає від контролю та відсутності простору.
Клієнтка на консультації прийшла до розуміння: «Я не готова до близькості без ясності». Це звучало не як вимога до партнера, а як знання себе та самоцінність.
Залишається питання про майбутнє пари: чи готова вона більш лояльно ставитись до невизначеності стосунків. А він – давати ясність та емоційно включатись у відносини. Якщо відповідь «так», тоді є простір для зустрічі посередині.
Якщо ж одна людина робить кроки назустріч, а інша – лише до межі свого комфорту і не далі, то конфлікт залишається нерозв’язаним не через брак почуттів, а через брак спільного руху.
На мій погляд, конфлікт потенційно вирішуваний. Але потрібна не лише симпатія чи потяг. Потрібна взаємна готовність щось змінити у своїй звичній моделі стосунків.
І для цього потрібно шукати рішення для пари – разом. Саме слово «разом» в стосунках ключове. Бо багато речей ми можемо вирішити, а проблем подолати. Але це майже неможливо зробити поодинці.
Психотерапевт Тетяна Колосова
* Фото до статті – з особистого архіву та з сайту pixabay.com
