Ви можете думати, що ідеальних рішень у вихованні не буває. Погоджуся, що питання індивідуальне. І все ж таки. Я – донька з багатодітної родини та мама двох синів. Мама з успіхами і кризами, які сама переживаю, як і мої клієнти.
Завдяки професії психотерапевта знайома з сотнями життєвих історій. У кожній із них своя система стосунків дитини з батьками. В житті людини багато що залежить від дитячо-батьківських відносин. У клієнтських історіях я побачила деякі закономірності, якими і поділюся в статті.
ЯК БУДУВАТИ МІЦНІ СТОСУНКИ З ДІТЬМИ
Сучасні батьки прагнуть бути друзями своїм дітям. Дозволяють називати себе на ім’я, проводять багато часу разом, діляться таємницями. У таких взаєминах, безумовно, є ресурс. Але є і прихована небезпека, що дитина стане до вас занадто близькою.
Важливі кордони між світом дорослих і дітей – це дозволяє вибудувати психологічну безпеку: якщо трапляється щось негативне, дитина інстинктивно розуміє, що вона не має вирішувати це питання. Це дає їй можливість захисту завдяки дитячому простору. Це захищає в разі складних дорослих ситуацій: війна, втрата роботи, серйозна хвороба, конфлікти батьків.
Неприпустимо ділитися з дитиною інтимними секретами вашого батьківського життя, але – можна і треба ділитися мріями, планами і успіхами. Неприпустимо питати в дитини «де нам взяти гроші на життя?», але можна і треба говорити «ми подумаємо над цією покупкою, спробуємо її спланувати». Батьки не повинні перекладати на дитину відповідальність і провину.
Одна з фраз, яка допомагає позначити межу між світом дорослих і дітей – «Це моя відповідальність, я впораюсь без тебе». Ця фраза допомагає поставити все на місце, залишаючи за батьками вирішення проблеми. Ще подібна фраза-помічник: «Добре, я тебе чую, але вирішувати будуть дорослі».
Існує ще один важливий позитивний момент про кордони: якщо в дитини виникають проблеми, у неї є старші, як опора. Дитина може спертися тільки на тих, хто сильніший, ніж вона. На рівних спиратися складно, а на молодших – узагалі не можна, їх потрібно захищати і оберігати. Залишайтеся для своїх дітей ОПОРОЮ, адже дитина очікує «мій старший допоможе».
Навіть дорослий може спиратися на своїх батьків: знайома зіткнулася зі стресовою ситуацією, коли її батьки були не в Україні. І емоції настільки захлеснули жінку, що вона не бачила виходу. За її словами: «Коли зустріла в аеропорту маму, і вона мене обійняла, я відчула одне суцільне – «Мама приїхала!». І так розслабилася, що миттєво відчула себе під захистом, а проблема потім вирішилася малими силами».
Це дуже важливо: дитина в будь-якому віці повинна мати простір, у якому вона почувається захищеною. Щоб такий простір створити, необхідно провести червону лінію між світом дорослих і дітей. Дитина не має права заходити за неї. Саме за цією лінією проживаються печалі та невдачі дорослих. За нею відбуваються конфлікти між мамою і татом, трапляються фінансові труднощі, ухвалюються багато батьківських рішень щодо самої дитини.
Ніколи не забувайте: хто старший у сім’ї, а хто молодший. Це і є один із принципів виховання, дотримуючись якого ми позбавляємо дитину багатьох психологічних випробувань. У сім’ях, де діти перейшли у світ дорослих, вони нерідко поводяться так, немов кажуть батькам: «Тепер я буду про тебе піклуватися», що насправді майже завжди значить «Я пожертвую своїм життям, аби ти був щасливий».
Завжди сумні наслідки, коли діти беруть участь у сімейних конфліктах на будь-якому рівні: ухвалюють рішення про майно, залучені як хранителі батьківських таємниць, є єдиною підтримкою для дорослого у складних життєвих ситуаціях. Дітям має бути легко.
І ще – бажано без думки «Ти виростеш та все зрозумієш». Це означає «Ти виростеш та станеш мені рівним», а для батьків потрібно зберегти позицію старшого в будь-якому віці. Вам треба пояснити цей порядок дітям у ті моменти, коли вони намагатимуться похитнути ваш статус батьків.
Я часто прошу дорослих згадати: «Коли ви були маленькі й ходили в гості до друзів ваших батьків. Де перебували всі діти?». Відповіді зазвичай такі «під столом, на вулиці, у дитячій кімнаті». Але точно не разом із дорослими, з їхніми темами та розмовами. Це якраз і була межа, за яку не заходили діти. Зараз картина іноді геть інша: батьківська компанія схожа на групу втомлених аніматорів. Вони занадто часто підлаштовуються під настрій і бажання дітей. Батьки чують: «мені нудно, розважай мене, роби те, що я хочу». І, забувши про те, хто старший, батьки починають танцювати під дудку власної дитини.
Часто бачу, як діти стають не просто свідками, а учасниками розмов дорослих: про війну, політику, загрози майбутнього. Не бажано так робити, бо ніхто не знає, що залишиться з цієї розмови в голові дитини, які рішення вона прийме.
Ознаки, за якими ви зможете зрозуміти, що ієрархія у вашій сім’ї, найімовірніше, порушена, і її час відновлювати:
- діти вами командують
- дітям понад три роки, а ви весь час підлаштовуєтеся під їхні «хочу»
- у вас немає своєї території та особистих речей
- діти вас вчать, повчають і дають поради
- діти не виконують ваші вказівки і не несуть відповідальності за це
- діти грублять і нешанобливо ставляться до вас або інших старших
- діти виконують ваші функції: заробляють гроші, доглядають за людьми похилого віку або немовлятами, інше.
Кордони «дорослий-дитина» важливі не тому, що діти виростуть «негарними людьми» або «неуспішними». Головне, що вони не засвоять життєво важливу позицію «в цій родині я маленький». Саме вона приведе вашу дитину до внутрішнього спокою. Тоді вона зможе взяти в батьківській сім’ї максимум і понесе любов і безпеку у своє майбутнє життя. Це дасть ресурс для особистого щастя і для успіху в професії.
Діти – це цінність. Я бажаю всім зберегти чистоту і безтурботність дитячих душ, які життя нам довірило виховувати. Ми можемо виховувати сильних, радісних дітей навіть в складні часи.
Психотерапевт Тетяна Колосова
