Чи звернули ви увагу, що на вулицях стало значно менше дітей? Зараз вони не бігають, як раніше, в дворах. Мало де можна побачити компанії, частіше це пара-трійка друзів.
Одного разу я поверталася увечері додому – йшов сніг і було тихо. Промайнула думка: «Як добре! А чому так тихо, де діти?». Дітей на вулиці зовсім не було. Це відрізняється від мого дитинства. Тоді з першим снігом з усіх під’їздів бігли діти і підлітки – щоб зліпити першого сніговика, пограти в сніжки, повалятися в снігу.
Багато хто пояснює ці зміни так: «Винні гаджети!». Але це не повністю так: якщо дитина обирає гаджет замість прогулянок, то вона обирає в першу чергу безпеку та комфорт.
Життєву позицію дитини формують значимі дорослі. Відбувається це через батьківські послання. Не завжди треба щось говорити, досить поводити себе певним чином.
Пропоную вам подивитися на батьківські дії, які з одного боку – турбота про дитину, але можуть перетворитися на обмеження.
- «На вулиці похолодало, залишайся вдома, аби не захворіти».
Будь-які залякування створюють картину небезпечного світу. Як результат – зменшується активність.
Прогулянка у будь-яку погоду корисна, якщо одягнутися адекватно температурі. Недарма зараз у світі популярне скандинавське виховання: діти багато часу проводять на вулиці у будь-яку пору року. Просто є спеціальні костюми для негоди. Якщо скандинавський малюк ляже в калюжу, ніхто не біжить його лаяти або лякати. І це на рівні дитячого садочку, школи та сім’ї. Скандинави ходять в походи, займаються спортивною ходою та віддають перевагу спорту на вулиці.
У психологічному плані такий спосіб життя формує відношення до себе як до сильної та витривалої особистості. І це допомагає залишатись здоровим.
Наступне послання, над яким варто замислитися:
- «Давай запишу тебе, окрім танців й тенісу, ще і на музику. Ти така здібна!».
Будь-яке структуроване заняття обмежує дитину в спонтанній грі, відволікає від вільних фантазій. А фантазії це частина розвитку уяви. Уява – основа сильного інтелекту.
На занятті дитина підкоряється процесу та не може самостійно обирати, що їй робити. І якщо дитина не робить власні вибори або робить їх рідко, то з часом вона не розуміє – чого хоче та що їй потрібно. У дорослому віці така дитина може проявляти несамостійність, несвідомо шукати об’єкти, які зроблять вибір замість неї. Для такого типу особистості проводити життя в Інтернеті комфортніше, ніж в реальному житті, адже там багато готових і зрозумілих рішень, не треба думати.
Ще одне явище в сучасному вихованні:
- «Наймемо репетитора по більшості предметів. Аби ти був успішним скрізь!».
Будь-який супровід дорослого зменшує навантаження на дитину. Так формується звичка не задіювати свої сили. Підказки призводять до дефіциту самоповаги і не дають відчути «я можу», «у мене вийшло», «я це зробив». Це призводить до невпевненості в собі.
На вулиці треба бути впевненим. Це вам не поряд з близькими вдома. На вулиці треба вірити в себе, брати відповідальність, приймати нестандартні рішення.
Якось спостерігала на ринку: ходять два підлітки та ніби купують полуницю. Пробують, розігрують продавців та йдуть далі до наступного прилавка. З кожним прилавком виглядають все більш задоволеними собою. Не придбали полуницю, але спробували досхочу.
Сотні відео не замінять дітям власний досвід. Адже дорослим можна стати тільки через досвід, через ухвалення рішень та через сміливі дії. Іншого не існує. Щоб з’явився новий нейронний шлях, треба по ньому пройти, а не просто знати, що він існує.
Спостерігайте за своїми дітьми. І робіть висновки про наступне:
- Чи відчувають вони в собі силу? Ця сила проявляється через бажання взяти на себе складніше завдання. Наприклад, поїхати одному туди, куди раніше їздив тільки з батьками. У дітей обов’язково мають бути ознаки відокремлення: залишитися одному вдома, вийти на вулицю, поїхати ночувати до друзів або родичів. Виконати нову справу. Щось зробити по-своєму. Щось не зробити і обійти батьківський контроль. Будьте уважні, надмірна слухняність у дітей іноді виникає як компенсація невпевненості.
- Чи може дитина відповісти на питання «Чого я хочу?». Не вірте шаблонним відповідям. Це не річ, яку хочеться мати, наприклад приставка. Це більше – розуміння себе на глибокому рівні. І воно переживається так, ніби з вами говорить особистість. Дитина розповідає, що їй приносить задоволення, що піднімає енергію та настрій, в чому її інтереси.
- Чи прагне дитина до контактів і часу з іншими? Просить вас запросити друга, відпрошується піти погуляти? Чи навпаки, вона пасивна, уникає спілкування, не цікавиться однолітками.
Намагайтеся не пропустити ці сигнали, вони – ознака психічного здоров’я дитини. Для цього може бути корисна психологічна консультація для батьків або робота з психотерапевтом. Разом з фахівцем можна побачити здібності дитини, які вимагають розвитку.
Якщо ваша дитина не перевтомлена, може приймати рішення, почуває себе впевнено, не пов’язує погану погоду з хворобами, то вона радітиме першому снігу та поспішатиме на вулицю. Захочу вийти в двір і знайти собі друзів.
Психотерапевт Тетяна Колосова
* Фото зроблені у різдвяному родинному таборі «Канікули Душі».
